Великого розмаху на Україні набуло самодіяльне мистецтво. Багато колективів у своїх виступах під час обласних і республіканського оглядів художньої самодіяльності, що відбулись на початку цього року в зв’язку з підготовкою до Декади української літератури і мистецтва в Москві, досягли високого ідейно-художнього рівня і по майстерності виконання їх можна порівняти з професіональними ансамблями.
З метою надання допомоги художній самодіяльності редакція починає друкувати на сторінках журналу статті відомих митців з різних питань мистецтва.
Перше слово надається П. Вірському.
Незабутнє враження справили на нас, людей, які працюють у галузі мистецтва, виступи багатьох колективів художньої самодіяльності, що взяли участь у республіканському огляді. Враховуючи те, що ряд цих колективів братиме участь у Декаді, я як балетмейстер хочу висловити думки про те, що для мене є найближчим — про хореографічне мистецтво.
Україна досі ще не знала такого розквіту самодіяльного танцювального мистецтва. Досить сказати, що лише в заключному огляді взяли участь 1579 танцюристів. Тільки самодіяльні колективи (не рахуючи ансамблів пісні і танцю) підготували 190 танців.
Як у містах, так і в сільських районах останнім часом народилось ї художньо сформувалось багато нових творчих колективів,— більшість з них показали високий рівень виконання і творчу винахідливість.
Кидається у вічі той факт, що загальна хореографічна культура і майстерність учасників огляду надзвичайно зросли, окремі з них досягли професіонального рівня. Хочеться відзначити також ту важливу (коли не вирішальну) роль у справі художнього зростання колективів і створенні великого і різноманітного репертуару, яку відіграли балетмейстери, керівники художньої самодіяльності. Ці ентузіасти продемонстрували свої творчі здібності, вміння як у постановках танців, так і організації художнього процесу в цілому.
Розмір статті не дає можливості назвати прізвища всіх керівників, однак особливо хочеться відзначити таких товаришів, як Л. Калінін, Ю. Большаков, К. Василенко, А. Колабердін, Г. Бондаренко, С. Коган, А. Кривохижа, К. Аппак, В. Романкж. О. Капустій, В. Починок, М. Федорак, О. Лукін, Г. Бєлоусов, В. Шехтман-Павлова, І. Богданець.
Конкурс танцюристів приніс не тільки сильні враження, він збудив свіжі думки, бажання висловити свої поради керівникам і учасникам самодіяльності.
Сучасна тема
Питання про розв’язання цієї теми у хореографії однаково хвилює і професіональних, і самодіяльних артистів. Те, що ми побачили у дні конкурсу, нас порадувало. Зроблено крок, до того ж чималий, щодо втілення образу героїв наших днів,— людей, які будують комунізм.
У танцювальних постановках чітко прозвучала тема праці. Ансамбль танцю «Запорожець» Запорі-, зького будинку культури ім. Т. Г. Шевченка показав картину «Свято врожаю» у постановці Ю. Больша-кова. Колектив Горлівського будинку культури шахти «Кочегарка» виконав хореографічну композицію «Перша комуністична», поставлену М. Михайловим, Дніпродзержинський ансамбль народного танцю «Дніпро», який очолює К. Василенко, представив на розгляд жюрі композицію «Дзержинці». Духом сучасності були пройняті постановки С. Когана «Ми з Київщини» (Біла Церква), Г. Бондаренка і О. Вітенкова «На кукурудзяному полі» (Баришівка Київської обл.), І. Богданця «Випадок на молочній фермі» (Луцьк), В. Починка — «Поліські льонарі» (Новоград-Волинськ). Цим колективам в цілому вдалося втілити сучасну тему засобами хореографії. Разом з тим слід нагадати, що не все в їхніх роботах є вдалим.
Хореографія має свої закони, пов’язані з природою цього виду мистецтва. її душею є танок. Пластичні рухи, музичний ритм, особлива умовна мова, танцювальна лексика є головними, обов’язковими засобами виразу ідеї твору, образу. Коли ці умови порушуються, хореографічний образ блякне, втрачає живі барви, типові риси.
Не все, що ми бачимо в навколишньому житті, вдається передати мовою танців. Хореографічне мистецтво набирає емоціональної сили, виразності, дохідливості тоді, коли воно сценічно-театральне в найкращому розумінні цих слів, коли воно яскраве і переконливе в усіх деталях.
Композиція «Перша комуністична» починається своєрідною захоплюючою сценою: шахта, штрек… У мерехтінні шахтарських лампочок і прожекторів «живого електровоза» поспішають робітники у лави. Ось блискавично все перетворюється на вугільний пласт. Комбайн відколює брили антрациту. Танцювальні рухи виконавців створюють ілюзію трудового напруження. Глядач захоплений чудовою картиною і сподівається далі побачити танець, що втілює творче натхнення шахтарів. І справді, вся перша частина композиції нагадує танці ізумрудів, сапфірів, які ми бачили у найкращих балетах. У подальшому розвитку очарування казки зникає, і шахтарі виконують танці, які нагадують щось вже давно знайоме. Сцена «штрек» є справжньою знахідкою, але, на жаль, вона обірвана на півслові — хороший задум не дістав належного розвитку. Це особливо відчувається при переході від теми праці до теми святкових веселощів. Прикрим є й те, що у фіналі в цілому вдалої композиції не знайдено такого ж цікавого прийому, як на початку. Не переконує і вступ до танцю, в якому його учасники читають чи то креслення, чи то виклик на змагання. Постановник і виконавці повинні ще попрацювати над танцем і виправити зазначені недоліки.
Інакше підійшов до втілення задуму ансамбль «Запорожець». У сцені «Свято врожаю» показано не саму працю, а її результати. Народне свято схоже на карнавал. Задник із різнокольорових стрічок одразу ж викликає у глядачів живі асоціації. Вони нібито бачать українських дівчат у святковому вбранні, масові гуляння. Майстерне схрещення стрічок, що звисають додолу — велика знахідка постановника. Оформлення театрально ефектне і органічно випливає із самої теми — свято врожаю. Тема праці передана радісно, весело, вагомо.
У центрі сцени — королева полів — кукурудза. Навколо неї танцюють зернинки і поросята — символ достатку, що зростає день у день. Однак, те, що танцюють тільки вони, справляє враження якоїсь настирливості. Треба, щоб разом з зернинками і поросятами танцювали і кури, і качки, і теля. Краще коли б усю цю «живність» представляли одягнені у карнавальні костюми діти.
Оригінально розв’язали тему «На кукурудзяному полі» баришівці.
У постановці використано танці і частівки. Успіх танцю забезпечив творчий підхід колективу до добору пластичних засобів для втілення в художніх образах трудової діяльності наших сучасників. Трудові рухи є лише матеріалом для танцювальних рухів. Вони красиві і викликають схвалення глядача.
У танці «Поліські льонарі» рухи виконавців нагадують процес сівби льону. Перший захід — засіяно першу борозну. Другий захід, третій… І вже все поле під льоном. Новоград-Волинський і інші колективи не ставили собі за мету технологічно точно відобразити трудові процеси. Вони намагалися лише правдиво відтворити їх загальний рисунок, досягти художньої правди, без якої неможливий жоден мистецький твір. У сцені збирання льону, що дозрів, з’являється «жива» копа. Це зроблено винахідливо, художньо. Глядач вірить і в те, що перед ним копа льону, і в те, що перед ним дівчата, які збирають врожай.
Не всі танці, які ми побачили під час огляду, вдало відтворюють сучасну тему. Однак у кожному з них є чимало цікавих епізодів, знахідок. Хочеться побажати, щоб центральний Будинок народної творчості і всі танцювальні колективи приступили до збирання виразних і яскравих елементів у танцях на сучасну тему. Це дозволить їм згодом створити танцювальну мову, здатну найбільш повно і яскраво відобразити нашу прекрасну дійсність, а спеціалістам — зробити узагальнення теоретичного порядку.
Ізмаїльський міський Будинок культури поставив хореографічний етюд «Молодогвардійці». Він хвилює глядача, зворушує його серце. Однак у ньому більше пантоміми, ніж танцю. Безперечно, цю тему можна розробити і так, але нам здається, вона стане дохідливішою, коли розв’язати її мовою танцю. Засоби пантоміми слід було використати для того, щоб зв’язати воєдино сюжет у цілому.
У деяких постановках ліричного плану, показаних на огляді, балетмейстери припустилися помилок. Так, у танці «Троянда», виконаному колективом Харківської кондитерської фабрики «Жовтень», відчуваються мотиви, навіяні західним ревю. Глядачу важко визначити — хто ж ці дівчата, що танцюють з недоладними трояндами на головах. І вже справжнє здивування викликає епізод, в якому з’являються хлопець і дівчина в українських костюмах. Композиція вийшла еклектичною — і змістом, і формою.
У зв’язку з цим хотілося б застерегти керівників самодіяльних колективів від помилок, що іноді трапляються під час їхньої роботи над сучасним сюжетним танцем. Одна з них зв’язана з добором теми. Що балетмейстер знайшов у ній, яку її сторону хоче показати, який сюжетний розвиток збирається їй дати? Який жанр найяскравіше розкриє тему? Ось питання, на які він передусім повинен собі відповісти. Від цього залежить успішне розв’язання теми, правдивість драматургічних ситуацій.
Засобами хореографії можна розв’язувати великі і складні теми, але при цьому ніколи не слід забувати про умовність танцювального мистецтва. Сміливо вирішуючи нові завдання, шукаючи нові засоби виразності, постановник повинен завжди пам’ятати, що головним мірилом творчості є художня правдивість, чітке і ясне донесення до глядачів ідейного задуму твору.
Сучасна тема немислима без сучасних костюмів, а часто й декорацій і реквізиту. Умовне за своєю природою хореографічне мистецтво не терпить натуралістичного виписування деталей декорації. Завдання художника — створити потрібну для даної постановки атмосферу, використовуючи такі прийоми, які б розкривали задум балетмейстера, забезпечували вірне сприйняття глядачами змісту танцю. Особисто я вважаю, що у танцях, які виконують ансамблі, оформлення сцени не є обов’язковим. Найбільш вдало оформлено танець «Поліські льонарі» (Новоград-Волинськ). Художник підкреслив основні моменти змісту танцю, посиливши тим самим його вплив на глядача. Однак більшість самодіяльних колективів виступали на фоні задників, на яких фотографічно точно виписані сільські і міські пейзажі. Це знижувало художні образи постановок, збіднювало їхній загальний малюнок.
Оформлення не може не бути сценічно умовним. Зовсім не обов’язково, щоб шахтар або металург у сюжетному танці виходив на сцену у спецодязі. І вже зовсім недоречний він в епізоді святкового народного гуляння. Хіба шахтарі приходять на свято у спецівках?
Не варто також переносити на сцену костюм, який ми носимо у побуті, на роботі, йому необхідно надати театральності. Хореографія передає почуття і думки людей за допомогою рухів, пластики. Отже костюм має підкреслювати красиві лінії тіла, пластичність рухів танцюриста. Успіх танцю багато в чому залежить від форми і мальовничості костюма, від того як він пасує людині, від уміння носити його на сцені.
У багатьох постановках були використані букети квітів. Це природно, адже в нашій уяві все святкове пов’язано з квітами. Але ці букети залишають бажати кращого. Надто вже вони буденні, некрасиві, сумні. На сцені все повинно підкорятись законам театру, у тому числі і реквізит. Слід пам’ятати, що краса і гармонія є вічними супутниками танцю.
Народні танці
Ні один огляд у минулі роки не продемонстрував такої чудової різноманітності народних танців, як цьогорічний. Мабуть не було жодного колективу, який не підготував би один або кілька українських танців. І найголовніше, що в ряді випадків, як ми вже відзначали, самодіяльні актори досягли майже професіонального рівня виконання. Перед нашими очима пройшло багато виконавців, які опанували стрибки, «ползунки» та інші складні фігури і рухи, майстрів, що володіють високою танцювальною технікою.
Народні танці вразили винятковою різноманітністю малюнка, цікавими композиціями. Серед них були і старовинні танці — справжні перлини, що збереглися в народі. Самодіяльні колективи справились з такими сюжетами, як «Вечорниці», «Сорочин-ський ярмарок», «Обжинки», «Українське весілля». У програмі огляду були обрядові танці (хороводи, веснянки, ятранські ігри, весільні, купальські ігрища), побутові (гопаки, козачки, польки, метелиці, коломийки), ігрово-сюжетні (шевчики, лісоруби) та ін.
Надзвичайний інтерес викликали танці, побудовані на місцевому матеріалі — «Полька-скакунець», «Шалантух», «Комильник», «Катерина», «Топоровські турпаніки», «Хортичанка». В них збережено колорит народного оригіналу.
На огляді були широко представлені танці народів Радянського Союзу та країн народної демократії — російські, білоруські, молдавські, угорські, чеські, румунські. Особливо запам’ятався румунський танець «Інвертіто», показаний самодіяльністю міста Чорткова, Тернопільської області, і «Шопське хоро», виконане учнями Чернівецького залізничного училища № 1.
Огляд виявив і слабкі сторони у самодіяльній танцювальній творчості. Не всі колективи зберігають чистоту української хореографії. Ми, звичайно, не хочемо сказати, що композиція і рухи національних танців не повинні розвиватись, вони, як і мистецтво в цілому, постійно знаходяться у процесі руху, розвитку, вдосконалення. Але справа в тому, що деякі колективи стали на невірний шлях гонитви за ефектними «трюками», показу техніки заради техніки. В результаті цього танці дещо втратили національний характер і колорит.
У хороших традиціях українського танцю — такі технічно-складні рухи як «ползунки», різноманітні присядки, обертання у присядці і у повітрі, стрибки, повороти. Однак користуватися ними слід так, щоб вони були природною кульмінацією танцю, а не «стороннім тілом», зовсім не зв’язаним з його розвитком і характером.
Народні танці за своєю природою цілісні. Висловлюючись образно, кожний з них це своєрідна новела, в якій є і зав’язка, і розвиток дії, і кульмінація, і розв’язка. Кожному з цих елементів властива своя форма виразу, свої танцювальні рухи, що визначаються характером самого танцю.
Механічне поєднання різних характером рухів викликає у глядача лише незадоволення і роздратування, позбавляє танець стильової єдності. Мистецтво постановника у тому й полягає, що він творчо розвиває і збагачує образну композицію твору, а не компілює технічні прийоми з різних танців.
Нам здається, що найскладніше у постановці — знайти такі рухи, які б правдиво і логічно, природно розвивали основну думку у танці, не порушуючи його характеру.
Тим часом у виконанні багатьох колективів гопак мало чим різниться від козачка, козачок від метелиці тощо.
В інших українських композиціях ми бачили рухи, запозичені з молдавських, а також Танців інших національностей. Хореографія кожного народу неповторна. Стиль і манера виконання танців повинні відтворювати внутрішні і зовнішні риси народу. Не можна виконувати їх однаково, змінюючи лише костюм, адже кожному з них властивий свій образ, манера виконання, свої хореографічні рамки.
До негативних моментів, що виявив огляд, можна віднести і деяку одноманітність прийомів і композицій, запозичення окремих частин із чужих постановок. Це особливо помітно в роботі ансамблю дніпродзержинців «Дніпро».
Безперечно, самодіяльність не може не живитися знахідками і відкриттями професіональних колективів. Проте це не означає, що керівники самодіяль? них гуртків мають право ставати на шлях безпосереднього і точного копіювання. їхній обов’язок — розвивати, збагачувати* доповнювати запозичену тему і сюжет.
Українському народному танцю не властива грубість. Іскрометний темперамент і веселість не можна підмінювати вигуками і плесканням у долоні. Темперамент повинен виявлятися у самому танці — в красивих позах, відточеній майстерності. Хороший приклад щодо цього подає ансамбль народного танцю Жовтневого будинку культури міста Києва і колектив Кіровоградського Будинку культури ім. М. І. Калініна. Культура їхніх танців висока. Кожний з цих колективів являє собою щось однорідне за своїми художніми ознаками.
Незмінним супутником танцю є музика. На жаль, ми змушені визнати, що музичний супровід не завжди відповідає змісту і характеру хореографічної постановки. Ряд колективів зневажливо ставиться до музичного оформлення: та сама мелодія часто звучала у різних танцях. Переходи від однієї теми до іншої справляли враження раптових і нічим не виправданих. Щоб цього уникнути, необхідно залучати до роботи досвідчених музикантів, які знають україн? ський танок і вміють яскраво його розвивати.
До речі, Видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури не випускає достатньої кількості музичних збірників, призначених для хореографічних колективів. Прикро також, що і наші композитори мало допомагають справі розвитку танцювальної культури.
Українські костюми кращі, ніж були на попередніх оглядах. З’явились сценічні костюми, типові для даної місцевості,— це внесло свіжість в оформлення. Ми з задоволенням розпізнавали по костюмах представників Київщини, Полісся, Полтавщини, Львівщини та інших областей України. Нам здається, що республіканський і обласні будинки народної творчості зробили б велику і корисну справу, якщо зібрали б ескізи народних костюмів усіх областей України і випустили альбоми. Неприємною несподіванкою були на огляді зелені і сині чоботи, жовті шаровари, блискітки, нашиті на плахтах і сорочках танцюристів з Полтавської області. Все це є результатом недбалості і поганого смаку окремих керівників танцювальних груп.
Тепер, після обміну досвідом між колективами, керівники і виконавці танцювальних ансамблів повинні наполегливо удосконалювати свої кращі танці, створювати нові, зберігаючи в них національні риси українського танцювального мистецтва і очищаючи їх від усього наносного, грубого, примітивного, сміливо збагачувати репертуар сучасними творами.
Було б великою помилкою з боку керівників або учасників колективів, що не ввійшли в число дипломантів 1-го, 2-го чи 3-го ступеня, в подальшому послабити свою роботу. Треба посилити її, зробити все, щоб усунути недоліки, що їх було виявлено. Кожний новий хороший танець буде великим вкладом у декадну програму.
У художній творчості є лише один шлях, що гарантує успіх. Це шлях новаторства, шукань і великої вимогливості до себе.
Глибоко вивчаючи дійсність, бажання і мрії народу, зміцнюючи зв’язки мистецтва з життям трудящих, наша художня самодіяльність прийде до Декади української літератури і мистецтва в Москві з новими творчими здобутками.
П. ВІРСЬКИИ,
народний артист УРСР,
голова жюрі конкурсу танцювальних колективів
Оригінальний матеріал
[ngg_images source=”galleries” container_ids=”3″ display_type=”photocrati-nextgen_basic_thumbnails” override_thumbnail_settings=”0″ thumbnail_width=”240″ thumbnail_height=”160″ thumbnail_crop=”1″ images_per_page=”7″ number_of_columns=”0″ ajax_pagination=”0″ show_all_in_lightbox=”0″ use_imagebrowser_effect=”0″ show_slideshow_link=”0″ slideshow_link_text=”[Показати як слайдшоу]” template=”/home/hopakfest/public_html/wp-content/plugins/nextgen-gallery/products/photocrati_nextgen/modules/ngglegacy/view/gallery-caption.php” order_by=”sortorder” order_direction=”ASC” returns=”included” maximum_entity_count=”500″]